Постриг

На картині видно обрізане волосся (тонзура) у монаха. Худ. П'єтро Перуджино, бл. 1499

Пóстриг, постриження — у християнстві — церковний обряд, що здійснюється при посвяченні вірянина в духовне звання (вступ до кліру) або в чернецтво. Полягає в ритуальному обрізанні волосся з голови; символізує зречення від власної волі й цілковите упокорення волі Бога.

Історична довідка

Ритуальне стриження волосся, а також знищення волосся на голові й тілі, є давнім елементом традиційних звичаїв і релігійних практик. У різних культурах символізувало приниження й рабство, скорботу (траур), прагнення очищення, перемогу над вітальними пристрастями тощо. Обряд постригу був запроваджений серед християнських монахів у перших єгипетських монастирях в 4 ст.; приблизно з 6 ст. ритуал постригу поширився на всіх духовних осіб. У візантійській практиці існувала традиція передсмертного постригу світського володаря, що була запозичена києворуськими князями й пізніше передана московським династіям.

Види постригу

У християнстві постриг здійснюється у трьох випадках.

1) Над новохрещеним після таїнства миропомазання — на знак приналежності до Церкви, добровільного упокорення й першої жертви Ісусу Христу.

2) Над тим, кого єпископ хіротонізує в клірики — хрестоподібний постриг є ознакою священства. За стародавньою традицією, майбутньому священнослужителеві виголювали на голові коло, що символізувало терновий вінець; виголена частина покривалася шапочкою (скуфія або гуменце). У Католицькій церкві виголена маківка голови називалась тонзуроюправослав’ї така традиція трималася до сер. 17 ст., у католицизмі — до 1973).

3) Над послушником, якого посвячують у чернецтво: постриг символізує довічну обітницю Богові. За вченням Православної церкви, кожен, хто вступає до чернечих лав, отримує нове християнське ім’я, попередній носій якого був прославлений церквою і зарахований до святих. Звичай з’явився у ранньому християнстві, коли були прославлені численні мученики та сповідники віри. Вважалося, що новопосвячені ставали під захист святих, чеснотам яких вони прагнули наслідувати.

Чернечий постриг

Про чернечий постриг серед перших згадує Йоан Ліствичник. У ранньохристиянському чернецтві постриг був однократним. Приблизно з 9 ст. формується традиція трьох ступенів чернецтва — рясофор, мантія (мала схима) та схима (велика схима), що передбачало здійснення обряду постригу при переході на кожен новий ступінь.

Виконавцем постриження може бути архієрей особисто або ієрей-монах (ієромонах, ігумен, архімандрит), котрий отримав благословення правлячого в єпархії архієрея.

Постриг у рясофор не є посвятою у чернецтво, оскільки послушник не змінює мирського імені та не складає інших чернечих обітниць, окрім послуху. Новопосвячені носять рясу (одяг смирення) та камилавку (шапку чорного кольору). Рясофорний послушник має утвердитися у вибраному чернечому шляху і вільний у будь-який час припинити відбуття послуху та повернутися до мирського життя.

Обряд постригу у малу схиму здійснюється на літургії й поділяється на дві частини — оголошення обітниць і постриження. Послушник дає обітниці безшлюбності, послуху (настоятелю та братії) й нестягання. Той, хто постригає, випробовує твердість духу послушника триразовим велінням подати ножиці та триразовим киданням їх додолу; щоразу послушник мусить смиренно подати їх, цілуючи руку. З постригом волосся схимник отримує нове ім’я, вдягається у чернечий одяг, який символізує воїнські обладунки для боротьби з дияволом. Малосхимники носять під рясою шкіряний пояс на знак знищення плоті, а поверх камилавки — клобук (символізує шолом спасіння); на рясу вдягають мантію — вбрання без рукавів, що огортає все тіло, наче вмерле для мирського життя.

Постриг у велику схиму схожий на чин постригу в мантію, але відрізняється більшою урочистістю та суворістю. Постриженик вбирається у спеціальний одяг — схиму (кукіль), який покриває голову, плечі, груди та спину, вкритий зображеннями святого хреста та численними написами. Великосхимник мусить хрестоподібно підперезатися аналавом (елемент чернечого одягу, що хрестоподібно обіймає плечі й підперезує) для нагадування про те, що чернець носить на своєму тілі рани Христові.

На Афоні та в деяких грецьких монастирях постриг у мантію відсутній: послушника відразу постригають у велику схиму.

У східнослов’янському православ’ї з 12 ст. поширився погляд на постриг у велику схиму як виняткове право ченців, що звершили високі духовні подвиги та закінчують свій земний шлях.

У радянський період на території СРСР існував таємний постриг (чернецтво в миру).

Література

  1. Климов В. В. Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії. Київ : Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2008. 883 с.
  2. Духовна спадщина святих Отців : у 10 т. Львів : Місіонер, 2012. Т. 4. Святий Йоан Ліствичник, святі преподобні Отці Варсануфій та Йоан, святий авва Доротей. 184 с.
  3. Ломачинська І. М. Монастирі України. Київ : Балтія-Друк, 2015. 208 с.

Автор ВУЕ

І. М. Ломачинська


Покликання на цю статтю: Ломачинська І. М. Постриг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Постриг (дата звернення: 30.11.2021).



Оприлюднено:
20.11.2019

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності