Кіпрська православна церква

Герб
Диво Св. Варнави. Паоло Веронезе, бл. 1566
Ікона Собор святих Кіпрських

Кі́прська правосла́вна це́рква (КПЦ; грец. Ἐκκλησίας τῆς Κύπρου; офіційна назва — Церква Кіпру) — релігійна організація; автокефальна (див. Автокефалія) Православна церква; складова Вселенського православ’я. Перебуває у релігійно-канонічній єдності, молитовному та євхаристійному спілкуванні з ін. помісними Православними церквами, посідає десяте (з 15-ти) місце у диптиху. Територією розміщення інституцій КПЦ є Республіка Кіпр.

Історична довідка

Рання історія Церкви

Церква Кіпру — серед найстарших у християнському світі. Відповідно до Книги діянь апостолів, на острові (тоді — Римській колонії), в синагогах від м. Саламина до м. Пафоса, проповідували (бл. 45) апостоли Павло і його учень Варнава (Дії 13:4-12). Саме Варнава вважається засновником місцевої Церкви. За переказом, апостоли зустріли тут і рукопоклали на єпископа Лазаря (якого, за новозавітним переказом, колись воскресив Ісус). Лазар очолював Кіпрську християнську громаду до кінця життя (63). На його могилі у 6 ст. було зведено храм. Вдруге ап. Варнава відвідав Кіпр у 50 (Дії 15:39) і проповідував тут до своєї мученицької смерті у 61. Гробниця Варнави була віднайдена у 478.

На І Вселенському соборі (див. Нікейський собор 325) були присутні 3 кіпрських єпископи; на Сардикійському (343) — наявні підписи вже 12-ти.

До 325 християнська громада Кіпру була підпорядкована Єрусалимській православній церкві, опісля — право призначати кіпрського єпископа перебрав Антіохійський патріарх. На ІІІ (Ефеському) Вселенському Соборі (431) Кіпрська Церква отримала автокефалію (пр. 8 Собору).

488 Синод Константинопольської православної церкви підтвердив це рішення. Окрім незалежного статусу, архієпископ Кіпру отримав від імп. Зінона безпрецедентні почесні нагороди: імператорський скіпетр із хрестом на золотому яблуці (замість архієрейського жезла); пурпурну (а не чорну) мантію; право підписувати документи червоним чорнилом.

Антіохійський патріархат не полишив намагань повернути християн Кіпру у свою юрисдикцію та ліквідувати помісну автокефалію. Протягом 5–6 ст. таких спроб було декілька. Це змушувало кіпріотів постійно порушувати питання про підтвердження статусу автокефалії на церковних Соборах (так, автокефалія КПЦ була підтверджена 39-м правилом П’ято-Шостого Вселенського собору 691, Константинопольським Собором 962).

У 6–10 ст. Кіпр зазнав нападів арабських військ. Завойовники грабували і нищили храми й монастирі, християни зазнали жорстоких переслідувань та економічних утисків. Для захисту кіпрських вірян імператор Східної Римської імперії Юстиніан ІІ дав згоду (691) на переселення значної кількості кіпріотів-християн у провінцію Геллеспонт (Дарданелли), м. Юстиніанополь (або Нова Юстиніана, тепер м. Аназарб, Туреччина). Архієпископ Кіпрський тимчасово переніс сюди свою резиденцію; на згадку про цю історичну подію зберіг у титулі звання «архієпископа Нової Юстиніани».

963–969 візантійський імператор Никифор Фока ІІ відвоював острів, практично всі кіпріоти повернулися на батьківщину. Церква відродила свої структури.

1191 острів захоплено хрестоносцями під час Третього хрестового походу, наслідком чого було насадження католицизму, економічні, національні й релігійні утиски місцевого населення. 1220–1571 на Кіпрі сформувалося феодальне суспільство західного взірця; пануюча Католицька церква поступово витісняла православну. Вже до 1260 всі православні монастирі потрапили у залежність від католицького єпископату. З 15-ти православних єпископів лишилося 4, всі — у підпорядкуванні латинському архієпископу Кіпру; православним ієрархам було заборонено жити в кафедральних містах тощо.

Деяке полегшення становища православних припало на 15 ст., після завоювання Кіпру1489 Венеціанською республікою.

Церкви в часи османського правління

Кафедральний храм Святого Івана Богослова, 17 ст., м. Нікосія

1571 о. Кіпр захоплено турками-османами. Сповідання католицизму і діяльність католицького кліру були заборонені (католики поступово покинули острів), натомість православ’я визнане терпимою релігією. Османи дозволили обирати архієпископа, але заборонили збільшувати кількість єпархій (яких було 4).

Православна церква стала єдиною легальною серед християнських Церков, її глава, (одночасно етнарх — очільник грецької громади острова) отримав право звертатися із проханнями безпосередньо до султана, відповідав за збір податків і «благонадійність» пастви. Церква отримала деякі економічні пільги, що дозволило поступово відновити зруйновані храми. Таке поєднання в особі першоієрарха церковної і світської влади за різних політичних умов збереглося фактично до 1970-х.

Національно-визвольні настрої кіпріотів досягли апогею на поч. 19 ст., на хвилі підтримки збройного повстання в Греції (1821). У відповідь турецька влада вдалася до терору проти православного духовенства — у липні 1821 архієпископ Кипріян, 3 єпископи та бл. 500 кліриків були страчені. Значна частина церковного майна й нерухомості (включно з монастирями) була конфіскована. Знеголовлена Церква опинилася на межі зникнення. Лише завдяки втручанню Антіохійського патріархату КПЦ вдалося вберегти як інституцію — того ж року для Церкви було висвячено нового предстоятеля і трьох єпископів.

Боротьба за політичну незалежність Кіпру

1878 о. Кіпр продано британському уряду, з 1925 острів — офіційна колонія Великої Британії. Попри значно ліберальніше правління англійців, кіпріоти, інспіровані світовими національно-визвольними рухами поч. 20 ст., розпочали боротьбу за незалежність. На чолі визвольної борні стала Православна церква. Зокрема, через церковні структури поширювалася ідеологема «Енозису» — об’єднання з «матір’ю-батьківщиною» Грецією. Після закінчення Другої світової війни рух отримав новий стимул завдяки діяльності ООН.

У грудні 1959 Президентом країни обрано предстоятеля КПЦ архієпископа Макаріоса ІІІ (Мускос; 1950–1977). Велика Британія вимушена була дарувати Кіпру незалежність, 16 серпня 1960 відбулося офіційне проголошення Республіки Кіпр.

У березні 1973 в КПЦ виникла кризова ситуація — троє (із 4-х) митрополитів оголосили про необхідність усунення архієп. Макаріоса ІІІ з посади предстоятеля Церкви, мотивуючи неможливістю одночасного виконання вищих державних і церковних функцій. В липні кризу вдалося врегулювати — Великий синод у складі єпископів Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та Грецької ПЦ усунув бунтівних митрополитів і призначив нових. Кількість єпархій було збільшено з 4 до 6.

Утім, церковна криза сколихнула кіпрське суспільство і спричинила політичну нестабільність. Цим скористалася Туреччина, яка 1974 захопила значну територію (37% площі острова) й оголосила про створення Турецької республіки Північного Кіпру. Рятуючись від гонінь, майже все православне населення цієї частини острова мігрувало на південь. Не менше 514 храмів, каплиць і монастирів були зачинені, знищені або перепрофільовані.

Сучасний стан

Архієпископ Хризостом ІІ

Згідно з Конституцією Республіки Кіпр, церква відокремлена від держави, але позиції КПЦ лишаються доволі сильними. Досі Церква реєструє шлюби і смерті, веде метричні книги, бере участь в організації шкільної освіти. Церква володіє майже 25% земель (які здаються в оренду державі чи приватним особам), задіяна у готельному й туристичному бізнесі, має монопольне право на виробництво і реалізацію мінеральних добрив.

Після смерті Макарія III (1977) церковна і світська влади були розмежовані. Його наступник — архієпископ Хризостом І (Кіккотіс; 1977–2006) — 1979 ініціював прийняття нового Статуту Церкви, створення церковних медіа. Розгорнулося будівництво нових і реставрація існуючих храмів.

17.05.2006 у Православному центрі Вселенської патріархії в Шамбезі (Швейцарія) відбулося розширене засідання Священного синоду Кіпрської Церкви під головуванням Вселенського патріарха Варфоломія та за участю предстоятелів Александрійської, Антіохійської і Єрусалимської Церков. У зв’язку із важкою хворобою Хризостома І було ухвалено рішення про оголошення архієпископського престолу вакантним.

05.11.2006 новим предстоятелем КПЦ було обрано Хризостома ІІ (в миру — Іродот Димитріу-Енглістріотіс, нар. 1941).

Церква Кіпру є членом Всесвітньої ради Церков і Близькосхідної ради Церков (з 1974). Делегація Церкви брала активну участь у підготовці та проведенні Всеправославного собору 2016 на о. Крит.

Священнослужителів для Церкви готує духовна семінарія (богословська школа ап. Варнави в м. Нікосії, з 1950). Також працює бл. 40 шкіл різного спрямування в сфері духовної просвіти. Вищу богословську освіту отримують за кордоном, переважно в Греції.

Богослужбовою мовою є грецька.

Офіційним друкованим органом Церкви є журнал «Апостол Варнава» («О Απόστολος Βαρνάβας»), видається щодвамісяці. Церква має свою теле- і радіостанцію «Логос».

Офіційний сайт: https://churchofcyprus.org.cy/

Предстоятель та вищі органи управління

Офіційний титул предстоятеля: «Блаженнійший (ім’я) архієпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру». Осідок — у м. Нікосії.

Станом на 2020 предстоятелем є архієпископ Хризостом ІІ. Нагороджений українським орденом князя Ярослава Мудрого I ступеня (2013) «за видатну церковну діяльність, спрямовану на підйом авторитету православ’я у світі, та з нагоди святкування на Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі».

Вищий орган влади — Священний синод, до якого входять усі архієреї (станом на 2020 — 18 осіб). За новим Статутом КПЦ (2010), посади всіх ієрархів — виборні: віряни висувають у кандидати будь-якого клірика, котрий відповідає визначеним вимогам, і подають на розгляд Синоду трьох кандидатів; Синод таємним голосуванням обирає одного із них. Уведено механізм відправлення на спокій ієрархів, які не можуть здійснювати служіння за станом здоров’я. Визнано право кліриків апелювати до Константинопольського патріарха. Статут затвердив створення єдиної церковної каси, призначеної гарантувати виплату зарплати парафіяльним священикам, незалежно від місця здійснення служіння.

При Синоді діють секретаріат, низка бюро: міжцерковних зв’язків, при структурах Євросоюзу в м. Брюсселі, з паломництва, інформації і зв’язків з громадськістю та ін., а також 14 синодальних комісій (з догматичних проблем, з питань богослужіння, чернецтва, освіти, пам’яток архітектури і християнського мистецтва, з проблем молоді, благодійності і місіонерства та ін.).

Статистика

До 2006 Кіпрська ПЦ мала у складі 1 архієпископію (кафедра у м. Нікосії), 5 митрополій. 2007 було створено ще 4 митрополії та 8 хорепископій. Настоятелі двох ставропігійних монастирів були піднесені в єпископський сан.

Станом на 2020 у структурі Церкві діють архієпископія, 9 митрополій та 8 хорепископій (18 ієрархів), 628 громад (бл. 650 священнослужителів), 47 монастирів.

Кількість православних вірян оцінюють в межах 450–550 тис. осіб.

Додатково

Предстоятель КПЦ Хризостом ІІ з 2011 висловлював занепокоєння з приводу зростаючого впливу Московського патріархату (див. Російська православна церква); заявляв, що п’яте місце в диптихах помісних Церков має посісти саме Кіпрська (а не Російська) Церква.

В листопаді 2019 архієпископ розкритикував позицію Московської патріархії за невизнання автокефалії Православної церкви України та чинення тиску на ті помісні Церкви, які її визнали. Хризостом ІІ розцінив діяльність Патріарха Кирила (Гундяєва) як намір вчинити розкол і прагнення до першості в православному світі. Категорично висловився за неможливість такого сценарію і підкреслив, що протягом 17-ти століть у Вселенському православ’ї була визнаною першість Константинопольського патріарха.

Література

  1. Скурат К. Е. История Поместных Православных Церквей : в 2 т. Москва : Русские огни, 1994. Т. 1. 336 с.
  2. Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
  3. Bendza M., Szymaniak A. Starożytne patriarchaty prawosławne. Białystok : Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2005. 188 p.
  4. Roberson R. The Eastern Christian Churches: A Brief Survey. 7th ed. Roma : Orientalia Christiana, 2008. 276 p.
  5. Лубська М. І., Горбаченко Т. Г., Лубська Т. І. та ін. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2019. 728 с.
  6. Διοικητική Συγκρότησις της Εκκλησίας Κύπρου και των λοιπών Ορθοδόξων Εκκλησιών. Έτος 2020. Λευκωσία : Εκκλησία της Κύπρου, 2019. 352 p. URL: http://www.impaphou.org/%CE%94%CE%99%CE%9F%CE%99%CE%9A%CE%97%CE%A4%CE%99%CE%9A%CE%9F%202018.pdf

Автор ВУЕ

О. Н. Саган


Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Кіпрська православна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кіпрська православна церква (дата звернення: 21.01.2022).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
31.07.2020

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності