Дорогоцінні камені

Дорогоці́нні ка́мені — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Історична довідка

Самоцвіти згадано в пам’ятці літератури «Епос про Гільгамеша» (Шумер, 22 ст. до н. е.). Окремі відомості про мінерали можна знайти в індійських «Ведах» (11–10 ст. до н. е.). Археологічні розкопки, проведені на багатих самоцвітами територіях Індії та М’янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, зброю та ужиткові речі ще у 8–6 тисячоліттях до н. е. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які легко виявити й добути).

Найвагомішими в галузі мінералогії періоду античності вважають трактат Теофраста «Про камені» (4 ст. до н. е.) та енциклопедичну працю Плінія Старшого «Природнича історія» (77 до н. е.), до якої входить том «Природнича історія копалин». Найдавніші погляди мислителів Китаю на коштовні камені викладено у трактаті «Сан-Хей-Дін» («Давні розповіді про гори та людей», середина — 1 тисячоліття до н. е.), де описано 17 мінералів. Індуїстські (див. Індуїзм) книги «Гарудапурана» й «Агастімата» (раннє Середньовіччя) містять вчення про дорогоцінні камені ченця Агастьї.

Розвиток релігійних уявлень сприяв ставленню до рідкісних каменів як до магічних супутників богів. Зображення єгипетської богині Хатхор поєднували з бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували з яскравим рубіном на грудях. Третє око Шиви в храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота, храм Мелькарта (Геракла) в Тірі, Ліван [(див. Тір (об’єкт ЮНЕСКО)] прикрашав стовп, виточений із валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Богам щедро жертвували їхні улюблені камені.

Численні згадки самоцвітів у Біблії свідчать про їхнє використання у культових обрядах та широкому вжитку.

В Україні дорогоцінне каміння використовували здавна. У слов’янських похованнях Придніпров’я знайдені прикраси з сердоліків, світлого кварцу і бурштину. Пам’ятки домонгольської Русі-України оздоблені місцевим та привізним дорогоцінним камінням (із Візантії, Центральної Азії та Китаю). Серед перших книг слов’янського світу, де є відомості про коштовні камені, — «Ізборники Святослава» (11 ст.).

1902 хімік О. Вернейль (1856–1913; Франція) уперше отримав і почав постачати на світовий ринок синтетичні рубіни, пізніше — синтетичні сапфіри і синтетичну шпінель. Поява синтетичних каменів не знизила, а підвищила значення і вартість натуральних, природних самоцвітів.

Характеристика

Коштовне каміння, самоцвіти — різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені, з яскравим блиском, високою прозорістю, сильним заломленням, значною твердістю тощо.

Вивченням дорогоцінних каменів і пошуками способів точного їх розпізнавання від синтетичних підробок займається гемологія.

За особливостями застосування та відносно вартості розрізняють дорогоцінні камені:

Напівкоштовне, або ювелірно-виробне каміння — природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Розрізняють ювелірно-виробні камені:

До напівкоштовного каміння І порядку належать також органомінеральні утворення — перли, бурштин.

Поширення

Світові запаси

Сировинні ресурси коштовних каменів розосереджено по багатьох країнах світу. Основні постачальники коштовних каменів на світовий ринок:

  • у Європі: РФ (бурштин, топаз, алмаз, лазурит, нефрит), Чехія (піроп);
  • в Азії: Афганістан (лазурит, кунцит), М’янма (рубін, жадеїт), Індія (сапфір, смарагд, альмандин, агат), Іран (бірюза), Китай (бірюза, нефрит), Пакистан (рубін), Таїланд (сапфір, циркон, рубін), Шрі-Ланка (сапфір, рубін, олександрит, циркон, шпінель, гросуляр, адуляр);
  • в Австралії: сапфір, благородні опал, хризопраз, нефрит, родоніт;
  • в Африці: Ангола (алмаз), Ботсвана (алмаз), Гана (алмаз), Демократична Республіка Конго (алмаз, малахіт), Замбія (смарагд, аметист), Зімбабве (смарагд, аметист), Кенія (рубін, гросуляр), Мадагаскар (берил, турмалін, циркон, кунцит), Мозамбік (турмалін, берил, кунцит), Намібія (алмаз), Сьєрра-Леоне (алмаз), Танзанія (рубін, цоїзит), ПАР (алмаз, піроп, тигрове око);
  • у Північній Америці: Канада (нефрит), Мексика (опал, агат), США (бірюза, турмалін, хризоліт);
  • у Південній Америці: Бразилія (берил, топаз, аметист, агат, смарагд), Венесуела (алмаз), Колумбія (смарагд), Уругвай (агат).

Родовища України

У геологічних утвореннях України виявлено таке каміння: агат, аквамарин, алмаз, альмандин, амазоніт, аметист, бурштин, гагат, геліор, гірський кришталь, джеспіліт, димчастий кварц, кривавик, котяче око, лабрадор, мармуровий онікс, моріон, нефрит, обсидіан, опал, піроп, пірофіліт, родоніт, родохрозит, рожевий кварц, рубін, сердолік, скам’яніле дерево, смарагд, содаліт, соколине око, тигрове око, топаз, турмалін, уварцит, унгварит, фенакіт, халцедон, хризопраз, хризоліт, циркон, цитрин, чорноморит, яшму та інші. Найбільші родовища коштовних каменів в Україні:

  • Волинське (топаз, берил, кварц, графічний пегматит);
  • Клесівське (бурштин);
  • Головинське та Федорівське (іризуючий лабрадор);
  • Калюсицьке (онікс мармуровий);
  • Прилуцьке (родоніт, родохрозит);
  • Кур’янівське та Нагорнянське (агальматоліт).

Найбільш унікальні родовища — у межах Українського кристалічного щита. Запаси кольорових каменів є у Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї. Тут трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Алмази всіх відомих генетичних типів виявлено наприкінці 20 ст. на Українському кристалічному щиті, Донецькій складчастій споруді та Скіфській платформі. Відкриттям 1999–2000 стали перші алмази з кімберлітових структур Приазов’я.

Використання

Застосовують для виготовлення ювелірних прикрас, династичних регалій, предметів релігії та культу, в колекційних цілях, у медицині, оптиці, а також як еквівалент валюти. Широко використовують у техніці (в долотах під час буріння, точному приладобудуванні тощо). Видобуток, виробництво, використання, зберігання дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ним регламентує законодавство України.

Цитата


У Біблії згадано 31 дорогоцінний камінь. Так, наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Сам Бог наказав, як створити наперсник: «І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім’ям своїм буде, по дванадцяти колінах».

 (Цит. за джерелом: Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Друга книга Мойсея, 28: 17–21. Ст. 75. Переклад І. Огієнка. URL: http://www.my-bible.info/biblio/ukrainskaya-bibliya/ishod.html)


Джерела

  1. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України № 637/97-ВР від 18 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. 1998. № 9. Ст. 34. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637/97-вр#Text

Література

  1. Баранов П. Н. Геммология: диагностика, дизайн, обработка, оценка самоцветов. Днепропетровск : Металл, 2002. 208 с.
  2. Артюх Т. М. Діагностика та експертиза коштовностей. Київ : Альтерпрес, 2003. 448 с.
  3. Латиш І. К., Падалка І. А. Коштовне та декоративне каміння України. Київ : АртЕк, 2003. 144 с.
  4. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
  5. Бакка М. Т., Олексійчук С. Б. Гемологія (практичні аспекти). Житомир : Житомирський державний технічний університет, 2005. 287 с.
  6. Bruder B. Geschönte Steine. Das Erkennen von Imitationen und Manipulationen bei Edelsteinen und Mineralien. Saarbrücken : Neue Erde, 2005. 121 p.
  7. Артюх Т. М., Черняк Л. В., Марчук Н. Б. та ін. Експертиза дорогоцінних металів та коштовного каміння. Київ : Київський національний торговельно-економічний університет, 2008. 187 с.
  8. Neukirchen F. Edelsteine: Brillante Zeugen für die Erforschung der Erde. Heidelberg : Springer Spektrum, 2012. 262 p.
  9. Schumann W. Edelsteine und Schmucksteine. München : BLV, 2017. 320 p.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Дорогоцінні камені // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дорогоцінні камені (дата звернення: 5.12.2021).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.06.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності