Довженко, Олександр Петрович

Довже́нко, Олекса́ндр Петро́вич (10.09.1894, хутір В’юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії, тепер у межах смт Сосниця Корюківського району Чернігівської області, Україна — 25.11.1956, м. Москва, тепер Російська Федерація) — кінорежисер, сценарист, письменник, художник-графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1939), народний артист РРФСР (з 1950).

Довженко, Олександр Петрович

Народження 1894
Місце народження Сосниця
Смерть 1956
Місце смерті Москва
Напрями діяльності кінематограф, гравюра, література

Життєпис

Народився у селянській сім’ї. Походив з козацького роду.

Навчався в чотирикласні парафіяльній школі. Закінчив 1911 Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне училище, 1914 — Глухівський учительський інститут (тепер Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). У 1914–1917 вчителював у 2-му Житомирському мішаному вищепочатковому училищі (викладав історію, географію, природознавство, фізику й гімнастику).

1917 служив в армії Української Народної Республіки.

Навчався 1917–1919 у Київському комерційному інституті (тепер Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), а також в Українській академії мистецтв, 1922–1923 — у приватній художній школі В. Єккеля у м. Берліні.

Працював секретарем Київського губернського відділу народної освіти (1920–1921), комісаром Першого театру Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка; завідувачем відділу поважного представника народного комісара закордонних справ УСРР у м. Варшаві та секретарем консульського відділення Торгпредстава УСРР у м. Берліні (1922).

1923–1925 працював як художник-ілюстратор у редакціях газет «Вісті ВУЦВК», «Література. Наука. Мистецтво», «Селянська правда». Ілюстрував книгу Остапа Вишні «Літературні усмішки», альманах «Плуг» тощо, автор кіноплакатів для Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ).

Член Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923–1925), літературної організації ВАПЛІТЕ.

Працював на Одеській кінофабриці (1926–1928), Київській кіностудії художніх фільмів (1929–1941), з 1946 — на кіностудії «Мосфільм».

У роки Другої світової війни працював фронтовим кореспондентом на Південно-Західному та Воронезькому фронтах, кінорежисером.

Від 1949— викладач Всесоюзного державного інституту кінематографії (тепер Всеросійський державний інститут кінематографії імені С.А. Герасимова), з 1955 — професор.

Творчість

Кінематографічна творчість

Один із основоположників української кінематографії. Для його творчості характерні широта світобачення, самобутність драматургічної та режисерської манери, поетичність, емоційність. Як режисер використовував відкриття і новації у галузі монтажу.

1926 написав свій перший сценарій (повнометражна кінокомедія «Вася-реформатор», започаткувала дитячий кінематограф), здійснив першу самостійну постановку за власним сценарієм (короткометражна комедія «Ягідка кохання»). 1927 поставив гостросюжетний фільм «Сумка дипкур’єра», в якому знявся в ролі кочегара.

Розкрив себе як режисер у фільмі «Звенигора» (1927). Уперше в історії кінематографу до фільму введено епічну, філософську та ліричну стихії. Фільм було показано на екранах низки зарубіжних країн. Світова громадськість визнала Довженка як першого поета в кіно.

Шедеврами світового кінематографа стали його картини «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Кінометафори у фільмі «Земля» (портрети-фрески селян, соняшник і яблуко на весь екран), етнографічне тло стали складником національної форми.

Першим знятим Довженком звуковим фільмом була стрічка «Іван» (1932). Тут застосовано публіцистичний прийом — документальні кадри у художньому фільмі.

На «Мосфільмі» поставив художні фільми «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), «Мічурін» (1949).

Мав намір екранізувати повість «Тарас Бульба» М. Гоголя (1940 написав сценарій).

Кіноповість «Україна в огні» (1943) зображує найтяжчий, найтрагічніший період Другої світової війни — німецьку окупацію України, порушено морально-етичні проблеми. Повість була опублікована російською мовою, але отримала негативну оцінку Й. Сталіна та розкритикована на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) 31.01.1944 (відсутність зображення керівної ролі партії, позитивних героїв, інтернаціоналізму тощо) і не була екранізована; українською вперше опублікована лише 1962.

Довженко зняв низку документально-публіцистичних фільмів разом з Ю. Солнцевою: «Визволення», «Буковина — земля радянська» (обидва — 1940), «Битва за нашу Радянську Україну» (1943; фільм дубльовано 26 іноземними мовами), «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944).

За сценаріями та кіноповістями Довженка іншими режисерами знято фільми: «Поема про море» (1958), «Повість полум’яних літ» (1960), «Зачарована Десна» (1964), «Незабутнє» (1968), усі — «Мосфільм», режисер Ю. Солнцева, «Загибель богів» (1988; Київська кіностудія художніх фільмів, незавершений сценарій екранізував Є. Гуцало).

Літературна творчість

Утвердив у літературі жанр кіноповісті (від кіномистецтва взято динаміку і рельєфність зображення, від прози — епічність і психологізм).

У роки Другої світової війни писав також новели («Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Перемога» та інші), прозові мініатюри («Федорченко», «Невідомий», «Сіятель», «Бронза»), публіцистичні статті («Ворог буде розгромлений», «Душа народу неподоланна», «Я бачу перемогу») тощо. Головні ознаки новелістики Довженка — гострота і простота сюжету, яскравість зображуваних характерів, колоритна мова.

Довженко виступав також як драматург. Вистави за його п’єсами «Життя в цвіту» (1948) та «Потомки запорожців» (1943–53) йшли в багатьох театрах України.

Твори Довженка перекладено багатьма мовами світу.

Художня творчість

На творчість раннього періоду вплинули німецький карикатурист Г. Гросс та архітектор О. Архипенко. На пізнішому періоді позначилось захоплення німецьким експресіонізмом.

Працював як художник-карикатурист у газеті «Вісті ВУЦВК». Автор дружніх шаржів на письменників, діячів мистецтва (зокрема, Остапа Вишню, Л. Курбаса), реалістичних портретів (Т. Шевченка, В. Блакитного, П. Тичини), низки автопортретів, ескізів до фільмів.

Нагороди і визнання

Лауреат Державної (Сталінської) премії (1941, 1948, 1949), Ленінської премії (1959, посмертно).

Нагороджений орденом Леніна (1935), іншими орденами та медалями.

1958 на міжнародному кінофестивалі у м. Брюсселі фільм «Земля» визнано одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Київську кіностудію художніх фільмів названо ім’ям Довженка (1957), при ній — музей і пам’ятник (1964, скульптор Л. Козуб, архітектор Б. Орлов). Меморіальний музей і пам’ятник (1974, скульптор О. Фуженко, архітектор О. Ігнащенко) також у смт Сосниці.

09.08.1994 ім’ям Довженка названо астероїд.

1995 встановлено Державну премію України імені О. П. Довженка.

Твори

  • Твори, т. 1–5. Київ, 1964–1966.
  • Твори, т. 1–5. Київ, 1983–1985.
  • Україна в огні. Киноповісті. Щоденник. Київ, 1990.
  • Воля до життя. Незабутнє. Ніч перед боєм. Харків: Фоліо, 2015.

Література

  1. Бажан М. П. О. Довженко. Київ, 1930.
  2. Уроки Александра Довженко. Київ: Мистецтво, 1982. 219 с.
  3. Довженко і світ. Київ: Мистецтво, 1984. 224 с.
  4. Довженко i кiно XX столiття. Київ, 2004;
  5. Тримбач С. О. Довженко. Загибель богiв. Вiнниця, 2006.
  6. Перше десятиліття кінематографічної творчості Олександра Довженка / Упор. і автор коментарів В. Н. Миславський. Харків : Дім Реклами, 2019. 528 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Довженко, Олександр Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Довженко, Олександр Петрович (дата звернення: 5.12.2021).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
10.09.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності