Вод охорона

Вод охоро́на — система заходів, спрямована на запобігання, обмеження та усунення наслідків забруднення, засмічення та виснаження вод, спричинених антропогенним впливом.

Аварійний скид неочищених промислових стічних вод у водний об’єкт
Забруднення водного об’єкта неочищеними господарсько-побутовими стічними водами
Надходження сільськогосподарських стічних вод через гідрографічну мережу у водні об’єкти
Споруди з очищення стічних вод у м. Сантьяго (Чилі)
Канал з очищеними стічними водами м. Карлсруе впадає в р. Альб – притоку Рейна (Німеччина)
Ревіталізована р. Соуміл (притока Гудзона) – до 2011 протікала закута в бетон підземним шляхом (м. Йонкерс, штат Нью-Йорк, США)
Державний моніторинг вод у басейні р. Тиси: відбір проб річкової води (Закарпатська обл., Україна)
Державний моніторинг вод: хімічний аналіз проб річкової води в лабораторії
(Закарпатська обл., Україна)

Загальні положення

Згідно з Водним кодексом України (1995), під терміном «води» розуміють усі види природних вод (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.

Проблема антропогенного впливу на води має загальні риси й наслідки з певними регіональними відмінностями, пов’язаними з особливостями розвитку економіки та спеціалізацією регіонів країни або континентів.

Серед 17 глобальних цілей, прийнятих на Саміті ООН зі сталого розвитку (2015), яких необхідно досягнути людству до 2030, 2 стосуються охорони вод — «Чиста вода і санітарія» і «Збереження морських ресурсів».

У світі існує мало регіонів, яких не торкнулися проблеми забруднення довкілля. Антропогенний вплив на природні води проявляється через виснаження підземних водоносних горизонтів за умов неконтрольованого водозабору (наприклад, у Тунісі) та засолення прісноводних горизонтів в результаті проникнення солоних морських вод (Іспанія, Ізраїль) з тієї ж причини або забруднення поверхневих, підземних і морських вод. Це знижує потенційні можливості використання водних ресурсів та відновлення екологічних умов у гідроекосистемах.

  • Виснаження вод — скорочення кількості води у водному об’єкті, що відбувається під впливом людської діяльності і має стійкий характер. Під виснаженням вод розуміють також якісне виснаження водних ресурсів, зумовлене забрудненням водних об’єктів, що зменшує можливості їхнього використання.
  • Забруднення водних об’єктів — перевищення концентрацій забруднювальних речовин або значень показників фізичних властивостей води над гранично допустимими концентраціями (ГДК), що спричиняє порушення норм якості води.
  • Забруднювальна речовина (агент) — це будь-яка хімічна речовина, тепло або біологічний вид, який у результаті господарської діяльності людини потрапляє у водний об’єкт чи виникає в ньому в кількостях, що виходять за природні граничні коливання чи середній природний фон і призводять до погіршення якості води. Виділяють хімічне, біологічне, теплове, вторинне забруднення природних вод.
  • Засмічення вод — привнесення у водні об’єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод.
  • Джерело забруднення природних вод (забруднювач) — об’єкт, який вносить у поверхневі або підземні води забруднювальні речовини, мікроорганізми або тепло, у результаті чого може бути перевищена ГДК. Основними джерелами забруднення природних вод є промислові підприємства, житлово-комунальна сфера та сільське господарство. Промисловість та житлово-комунальна сфера продукують промислові та господарсько-побутові стічні води, які після обробки на очисних спорудах скидають у водні об’єкти. Це так звані точкові джерела забруднення вод, які локалізовані як труби або канали (місце скидів стічних вод з очисних споруд). Сільськогосподарські стічні води формуються з дифузних джерел або нелокалізованої території — винос агрохімічних засобів із сільгоспугідь, розосереджених на всій території водозбору. Цей тип забруднення часто спричиняє кумулятивний вплив невеликих кількостей забруднювальних речовин, зібраних із великої території. Типовим прикладом є вимивання азотних сполук (нітратів) з удобрених сільгоспугідь. Стічні води є основними носіями забруднювальних речовин, що надходять у природні води і впливають на їхню якість. В Україні скид забруднених стічних вод у водні об’єкти без очищення заборонено.

Класифікація заходів з охорони вод

Заходи з охорони вод поділяють на правові, організаційні, технологічні, економічні, наукові, соціальні.

Правові — ухвалення та застосування водоохоронних законів усередині країни та підписання і дотримання вимог міжнародних конвенцій.

  • Питаннями, пов’язаними з проблемами Світового океану, займається Міжнародна морська організація (англ. International Maritime Organization, ІМО) — міжурядова організація ООН (заснована 1958). Вона стала ініціатором підписання низки міжнародних конвенцій: Конвенція про цивільну відповідальність за збитки від забруднення нафтою (1969); Конвенція про запобігання забрудненню моря внаслідок захоронення відходів із суден та літальних апаратів (1972); Конвенція про запобігання забрудненню моря із джерел, розміщених на суші (1974); Конвенція про захист морського середовища регіону Балтійського моря (1974); Конвенція про захист Середземного моря від забруднення (1976); Конвенція ООН з морського права (1982), яка визначила акваторії, що мають національну юрисдикцію, тому конкретні держави відповідають перед міжнародною спільнотою за їхню охорону. Близько 45 % Світового океану оголошено загальним надбанням людства, тому будь-яка діяльність на цих акваторіях має здійснюватися під міжнародним контролем. Ухвалено також Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення, яку підписали Болгарія, Грузія, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна (Бухарест, 1992).
  • Питаннями, пов’язаними з проблемами поверхневих вод суші, займається кожна країна, на території якої є річка або озеро. Водночас, великі річки можуть протікати територією кількох держав (транскордонні). Тому з метою забезпечення раціонального використання та охорони транскордонних вод суші з урахуванням їхнього особливого характеру під час здійснення діяльності, яка спричиняє або може спричиняти транскордонний вплив, європейські країни прийняли Конвенцію про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (Гельсінкі, 1992). Україна підписала цю Конвенцію в 1999.
  • В Україні ухвалено низку законів, спрямованих на забезпечення раціонального використання та охорону вод у державі: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991); Водний кодекс України (1995); «Про гідрометеорологічну діяльність» (1999); «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів» (2001); «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» (2002); «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» (2012); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» (2016). Останній з названих законів є прикладом правової та організаційної адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері водних відносин, де основним законодавчим документом є Водна рамкова директива (ВРД), прийнята 2000. У ВРД передбачено, що базовим інструментом у сфері управління та охорони вод є план управління річковим басейном.

У Кримінальному кодексі України передбачена кримінальна відповідальність за забруднення водойм і атмосферного повітря (ст. 228).

Організаційні — розроблення механізмів із реалізації положень водоохоронного законодавства (здійснення державного моніторингу вод, розроблення планів управління річковими басейнами).

  • Державний моніторинг вод, який є складником державної системи моніторингу довкілля, здійснюють з метою забезпечення збирання, обробки, збереження, узагальнення та аналізу інформації про стан водних об’єктів, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для ухвалення рішень у галузі використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Об’єкти державного моніторингу вод: масиви поверхневих і підземних вод (поверхневі та підземні водні об’єкти або їх частини); морські води в межах територіального моря та лише морської економічної зони України. Суб’єктами державного моніторингу вод є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба геології та надр України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, а також Державне агентство України з управління зоною відчуження.
  • План управління річковим басейном (ПУРБ) запроваджено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» (2016). Це основний документ, розроблений з метою впровадження інтегрованого управління водними ресурсами в річкових басейнах і затверджений Кабінетом Міністрів України. Він окреслює основні принципи управління водними ресурсами та шляхи досягнення стратегічної цілі — доброї якості води і безпечного стану річок і водойм, визначених для кожного району річкового басейну.
    Згідно з гідрографічним районуванням (2016) в Україні виділено дев’ять районів басейнів річок (Дніпра, Дністра, Дунаю, Південного Бугу, Дону, Вісли, річок Криму, річок Причорномор’я, річок Приазов’я), для яких повинні бути розроблені ПУРБ. У системі Державного агентства водних ресурсів України функціонують відповідні басейнові управління водних ресурсів. ПУРБ містить: аналіз стану річкового басейну; економічний аналіз використання вод; перелік цілей для поверхневих і підземних вод, які підлягають охороні, та терміни їхнього досягнення; програму заходів із вирішення проблем річкового басейну; результати консультацій із зацікавленими сторонами та інформацію про компетентні органи управління річковим басейном. Розроблення планів управління річковими басейнами та подання їх на затвердження в Кабінет Міністрів України має завершитися в 2024.

Економічні — вдосконалення критеріїв оцінювання збитків від забруднення вод на основі принципу «забруднювач платить», розробка ефективних механізмів стимулювання впровадження водоохоронних заходів.

Технологічні — зменшення об’єму стічних вод унаслідок удосконалення технологій виробництва; підвищення ефективності очищення стічних вод; ширше впровадження оборотного водопостачання; заміна водяного охолодження повітряним; у долинах річок створення і чітке закріплення прибережних смуг; ревіталізація (відновлення) малих річок, особливо на урбанізованих територіях.

Наукові — поглиблення наукових досліджень, пов’язаних із технологічними рішеннями стосовно раціонального використання та охорони водних ресурсів; розробка комплексу науково-технічних заходів із максимального упередження негативного впливу господарської діяльності на навколишнє середовище; розробка методів прогнозування наслідків впливу антропогенних факторів на якість природних вод.

Соціальні — створення сприятливих умов для життя, здоров’я і відпочинку населення, пов’язаних із використанням водних об’єктів, що є частиною загальнішої проблеми охорони довкілля. З цією метою, крім реалізації природоохоронних заходів державного рівня, необхідне залучення громадських екологічних організацій, шкільних екологічних центрів, які відіграють важливу роль у вихованні бережливого ставлення до водних об’єктів та довкілля в цілому.

Джерела

  • ДСТУ 3041-95. Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення. Київ : Держстандарт України, 1995. 35 с.
  • Порядок розроблення плану управління річковим басейном // Верховна Рада України. 2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/336-2017-%D0%BF#Text
  • Порядок здійснення державного моніторингу вод // Верховна Рада України. 2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/758-2018-%D0%BF#Text
  • Водний кодекс України. Кодекс України про надра. Лісовий кодекс України. Повітряний кодекс України: станом на 1 берез. 2019 р. Харків : Право, 2019. 277 с.

Література

  1. Зайцев Ю. П. Введение в экологию Черного моря. Одесса : Эвен, 2006. 224 с.
  2. Кукурудза С. І., Перхач О. Р. Використання та охорона водних ресурсів. Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2009. 302 с.
  3. Хільчевський В. К., Забокрицька М. Р., Кравчинський Р. Л. та ін. Основні засади управління якістю водних ресурсів та їхня охорона. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2015. 154 с.
  4. Хільчевський В. К. Гідроекологічні проблеми ревіталізації річок на території міських агломерацій — міжнародний та український досвід // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2017. Т. 2 (45). C. 6–13.
  5. Хільчевський В. К., Гребінь В. В. Гідрографічне та водогосподарське районування території України, затверджене у 2016 р. — реалізація положень ВРД ЄС // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2017. № 1 (44). С. 8–20.
  6. Хвесик М. А., Левковська Л. В. Управління водними ресурсами: євроінтегративний вектор // Економіка природокористування і сталий розвиток. 2019. № 5 (24). С. 6–13.
  7. Хільчевський В. К. Глобальні водні ресурси: виклики ХХІ століття // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Географія. 2020. Вип. 1/2 (76/77). С. 6–16.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Вод охорона // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вод охорона (дата звернення: 6.12.2021).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.05.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності