Будівля театру опери і балету в Одесі

Буді́вля теа́тру о́пери і бале́ту в Оде́сіпам’ятка архітектури та історії національного значення, Україна.

Будівля театру опери і балету в Одесі. Загальний вигляд у довколишній забудові.
Фото В. В. Вечерського
Головний фасад. Фото В. В. Вечерського
Бічний фасад. Фото В. В. Вечерського
Фото початку 20 ст.
Головний фасад. Проектний кресленик Ф. Фельнера і Г. Гельмера 1882
Бічний фасад. Проектний кресленик Ф. Фельнера і Г. Гельмера 1882
Поздовжній розріз. Проектний кресленик Ф. Фельнера і Г. Гельмера 1882
План на рівні партеру. Кресленик Ф. Фельнера і Г. Гельмера
План на рівні першого ярусу. Кресленик Ф. Фельнера і Г. Гельмера

Загальні відомості

Будинок театру належить до найважливіших архітектурних домінант приморської частини історичного центру міста. Замикає перспективу однієї з головних вулиць — Рішельєвської. Первісне найменування — Міський театр, з 1926 — Одеський державний академічний театр опери та балету, з 2007 — Одеський національний академічний театр опери та балету.

Історична довідка

Міський театр в Одесі вирішили будувати 1874 на місці старого міського театру, зведеного 1809 і знищеного пожежею 02.01.1873. Контракт на будівництво театру підписано 07.09.1884. За рекомендацією авторів проекту підряд на будівництво отримала австрійська будівельна фірма Р. Фрая. В Одесі нагляд за будівництвом здійснювали місцеві зодчі О. Бернардацці, Ю. М. Дмитренко (1858–1918; Україна), Ф. Гонсіоровський (1815–1891; Україна). Скульптурне оздоблення виконали Т. Фрідль (1842–1900; Австрія) та ін., живописні роботи в інтер’єрах — художник Ф. Лефлер (1831–1898; Австрія). Театр урочисто відкрито 01.10.1887 за участю Ф. Фельнера.

1925 будівлю значно пошкодила пожежа. 1925–1926 встановлено протипожежні залізобетонні завіси, нове технічне обладнання сцени і та ін. Під час реставрації 1965–1967 відновлено монументальне й декоративне оздоблення, меблі, первісний вигляд завіси тощо, встановлено нове обладнання сцени. 1996–2007 за проектом архітекторів Інституту «УкрНДІпроектреставрація» І. Іваненко і Н. Диховичної (нар. 1952; Україна) корпорація «Укрреставрація» виконала реставрацію пам’ятки з великим обсягом інженерних протиаварійних робіт.

Історія театру пов’язана з іменами багатьох визначних діячів української та світової культури. У різні роки тут працювали й гастролювали композитори А. Рубінштейн, М. Римський-Корсаков, С. Рахманінов, П. Чайковський, співаки Е. Карузо, С. Крушельницька, Ф. Шаляпін, Л. Собінов, А. Нежданова, балерини А. Павлова, А. Дункан (1877-1927; США), О. Лепешинська (1916-2007; Росія), Г. Уланова, драматичні актори В. Коміссаржевська, С. Бернар, Е. Дузе (1858-1924; Італія), М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський та ін.

Характеристика

Театр має оригінальну композицію, нехарактерну для творчості Ф. Фельнера і Г. Гельмера. Оскільки його проектували як оперний театр балконно-ярусного типу, тут передбачено розвинену сценічну частину зі сценою площею 500 кв. м та з ар’єрсценою площею 200 кв. м. Портал сцени має висоту 12 м за ширини 15 м. Великий п’ятиярусний глядацький зал на 1 590 місць підковоподібний у плані. Ззовні по периметру його охоплюють багатоповерхові приміщення вестибюля, фойє, галерей-кулуарів і сходів. Все це разом утворює вигнуту півциркульну в плані криву головного фасаду, акцентованого по головній вісі будівлі масивним і пластичним центральним ризалітом у формі двоярусної аркової лоджії, фланкованої спареними колонами іонічного ордера й увінчаної масивним аттиком зі скульптурними групами. Тут влаштовано парадний вхід до театру. Функціональне призначення цього ризаліту-лоджії — критий ґанок. Його монументальність свідчить про бажання авторів виділити театр у довкіллі й створити архітектурну домінанту як прилеглої площі, так і вулиці Рішельєвської. Зразками такої архітектурної форми стали витвори архітектора Г. Земпера — центральні ризаліти Оперного театру в м. Дрездені (Німеччина) та імператорського палацу Новий Гофбург у м. Відні (Австрія).

Сценічна частина з підсобними приміщеннями — прямокутна в плані, з підвищеним об’ємом сценічної коробки. Поперечні вісі будівлі акцентують одноповерхові триаркадні ризаліти-галереї бічних входів. Розпланування глядацької частини театру строго радіальне — з центру радіусами в різних напрямах влаштовані проходи і 8 сходових кліток, які поєднують зал із фойє і виходами назовні. Перекрита будівля системою металевих ферм: еліпсоїдний дах глядацького залу увінчаний круглим ліхтарем з банею, завершеною невисоким шпилем. Велика пластична поверхня розчленована ребрами та низкою дрібних деталей, які підкреслюють пластику форми. Підвищена сценічна коробка має двосхилий дах по металевих фермах.

Стилістично театр представляє неоренесансний напрям історизму з орієнтацією на пізню фазу італійського ренесансу й архітектурні форми, приманні творчості архітектора А. Палладіо. В архітектурному вирішенні фасадів наявні також елементи бароко. Особливо це підкреслюють скульптурні групи й маскарони. Багатоярусні фасади мають розвинену пластику: площини цоколя і першого поверху рустовані (див. Руст) і ритмічно розчленовані колонами тосканського ордера в лоджіях з балюстрадами. Цоколь і перший поверх утворюють єдине ціле як статичну основу споруди, на яку спирається легкий, з витонченою пластикою архітектурних форм і деталей другий ярус з арковими лоджіями, колонами й пілястрами іонічного ордера. У круглих нішах із боків лоджій установлено скульптурні погруддя О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Грибоєдова і М. Глинки. Особливо ефектна велика квадрига, що вінчає аттик центрального ризаліту-лоджії над головним входом: четвірка левів везе на колісниці музу трагедії Мельпомену. Скульптурні групи, розміщені на високих постаментах обабіч головного входу, створені за мотивами давньогрецької драматургії: ліворуч зображена сцена з трагедії Еврипіда «Іпполит», праворуч — сцена з комедії Аристофана «Птахи».

На відміну від фасадів, інтер’єр вирішено в стилі пізнього рококо. З фойє в ложі ведуть парадні сходи. П’ятиярусний глядацький зал зручний і красивий. Художній ефект досягнуто використанням стилістики рококо з широким застосуванням коштовних облицювальних матеріалів, позолоти, скульптури, світильників. Крісла оббиті малиновим оксамитом. Велика бронзова люстра з кришталевими підвісками утворює композиційний центр плафона, розчленованого на вісім панно, розписаних Ф. Лефлером. У чотирьох із них подано композиції сцен із творів В. Шекспіра «Гамлет», «Сон літньої ночі», «Зимова казка», «Дванадцята ніч»; на інших зображені амури. Джерелом архітектурних форм театру в Одесі стала творчість майстра ордерних композицій А. Палладіо та Г. Земпера, котрий вплинув на архітектуру Відня, Австрії та Європи другої половини 19 ст.

Значення

Будівля театру в Одесі за якістю архітектурного вирішення належить до найдосконаліших театральних споруд Європи [поряд із будівлею театру Гранд-опера в Парижі, віденським Гофбург-театром, оперним театром (так званою Земперівською оперою) в м. Дрездені як наймонументальніша театральна будівля Європи]. Серед 43 театрально-концертних споруд, створених архітектурним бюро Ф. Фельнера і Г. Гельмера в 11 країнах Європи, це найбільший за розмірами і найвизначніший витвір. Як знакова пам’ятка м. Одеси та її символ є одним із найважливіших архітектурних об’єктів «Історичного центру міста-порту Одеса», що його за пропозицією України 2009 внесено до Попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Додатково

Міська дума оголосила конкурс на найкращий проект нового театру й утворила театральну комісію. Конкурс пройшов у два етапи 1875 і 1880. Комісія розглянула 40 поданих проектів і жоден із них не визнала гідним реалізації. Тоді Міська дума замовила проект у віденському архітектурному бюро Ф. Фельнера і Г. Гельмера. Архітектори виконали послідовно три варіанти проекту, останній з яких у жовтні 1882 доставлено в м. Одесу, де його розглянула спеціальна міська комісія у складі техніків, інженерів та архітекторів Л. С. Оттона (1822–1894; Франція — Україна) і Ф. В. Гонсіоровського. У березні 1883 проект виставили для публіки, після чого Міська дума його затвердила.

Одеська міська дума 1874 вирішила, що «місто не повинне шкодувати коштів на театр, будівля якого має стати найкращим театром Європи. Які б не були великі матеріальні витрати міста на театр, вони завжди окупляться, тому що театр, задовольняючи естетичні й духовні потреби як корінних мешканців, так і приїжджих, створить для населення той затишок, який залучить в Одесу нових мешканців, пожвавить її торгівлю й усталить навіки її добробут». З огляду на таку щедрість будівництво театру обійшлося місту в дуже значну суму — 1,5 млн рублів — і викликало невдоволення. Один з одеських театральних критиків написав з цього приводу: «Одеса мені нагадала марнотратного поміщика, котрий на останні гроші купив золоте блюдо і, скликавши гостей, підніс їм на цьому блюді шкоринку черствого хліба». Проте всі інші відгуки були захопливими, зокрема і К. Станіславського: «Ніде в Росії немає такого театру, ні в Москві, ані в Петербурзі». Після цього всі інші театри, які будували в Російській імперії, стали порівнювати з одеським: 1901 київський міський театр, споруджений за результатами міжнародного архітектурного конкурсу, роздратовані кияни сприйняли як бездарну пародію на одеський театр.

Цитата

Промова Ф. Фельнера в Одесі 01.10.1887 під час урочистого закладення останнього каменя в будівлю театру:

«У такий момент виникає мимовільне бажання усвідомити свою діяльність, з’ясувати мету, до якої так прагнули, з’являється необхідність благословити й освятити справу рук своїх. Ви бачите перед собою високі склепіння, великі зали, ви бачите перед собою будівлю, гідну стати в одному ряду з будь-яким храмом. Так, вона й може бути названа храмом, тому що в ньому буде відбуватися служіння божественним музам. Служіння цим музам є ознакою мирних часів, мета служіння — справжній розвиток мас і запровадження в душі людини достатку й гармонії. У цих стінах буде панувати сила, яка робить людей рівними. Після дня, проведеного в боротьбі за існування, кожен громадянин знайде тут спокій і ясність духу, а разом з тим і новий стимул для всього прекрасного й шляхетного. Сцена, вміло й розумно керована, завжди служить на благо народу. І от чому театр є не тільки місцем відпочинку, а й має суспільне й виховне значення. Служіння красі згладжує дику боротьбу егоїзму і, відволікаючи думки від матеріалізму, спрямовує їх на все ідеальне й високе».

 (Цит за кн.: Остроухова Н. Одеський державний академічний театр опери та балету. Одеса : Гамільтоніан, 2007. С. 12).


Джерела

Контракт на постройку городского театра в Одессе, заключенный 7-го сентября 1884 года. Одесса : Типография А. Шульце, 1885. 15 с.

Література

  1. Кальницкий М. Театр в Одессе: восхищение и гордость // АСС. 2000. № 1. С. 84.
  2. Тищенко О. Будинок Театру опери і балету // Вечерський В., Годованюк О., Тиманович Є. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 185–186.
  3. Остроухова Н. Одеський державний академічний театр опери та балету. Одеса : Гамільтоніан, 2007. 80 с.
  4. Вечерський В. Українські театральні будівлі віденських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера: історико-архітектурний контекст // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. 2008. Вип. 4. С. 51–92.
  5. Барановский Г. Архитектурная энциклопедия второй половины ХIХ века : в 7 т. Москва : В. Шевчук, 2017. Т. 3. 479 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Будівля театру опери і балету в Одесі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будівля театру опери і балету в Одесі (дата звернення: 28.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.05.2021

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності