Бар-Хадбешабба

Бар-Хадбеша́бба Халва́нський (Бар–Хадбшабба, Бархадбешабба; дати і місця народження і смерті невідомі, ймовірно, друга половина 6 ст., Сирія — початок 7 ст., Сирія) — релігійний діяч, церковний історик, доксограф. Писав сирійською мовою.

Життєпис

Відомості про життя діяча практично відсутні. Відомий передусім як автор праці «Причина заснування шкіл».

З аналізу тексту висновують, що Бар–Хадбешабба отримав гарну освіту, мав широку ерудицію, був знайомий зі Старим і Новим Завітом, церковно-історичними творами, поділяв несторіанські погляди (див. Несторіанство). Був добре обізнаний із життям, історією, традиціями, нормами сирійської богословської школи в м. Нісібіні (тепер м. Нусайбін, Туреччина). Можливо навчався в ній, згодом посів посаду старшого вчителя (наглядача).

Був висвячений на єпископа Халвана.

Ймовірно, 605 був присутній на соборі в м. Селевкії-Ктесифоні, який скликав патріарх Григорій І.

Доробок

До нашого часу дійшли два суголосні тексти з історії нісібінської школи, створені в один історичний період: трактат «Причина заснування шкіл» (автор Бар-Хадбшабба Арбая, єпископ Халвана) та «Історія святих отців, гнаних за віру» (або «Церковна історія», автор Бар-Хадбшабба Арбая). Закономірно висловлено припущення про тотожність постатей авторів. Втім, питання дотепер лишається дискусійним — наявні вагомі аргументи як «за», так і «проти» належності обох текстів одному авторові. Тексти містять часом суперечливі відомості, розбіжні оцінки тих чи тих діячів. Припускають також, що ці твори могли бути написані одним письменником, але в різні періоди його життя. Рівним чином і те, що автори — тезки-сучасники.

1) Трактат «Причина заснування шкіл» (між 580 і 604) — апологетична богословська праця. Складається з 2-х частин: перша містить богословські й філософські розмірковування, друга — виклад історії «шкіл» (від «школи Мойсея» і «школи Соломона», до Академії Платона, античних шкіл Епікура, Піфагора, прибічників Заратуштри й далі, до християнських богословських осередків — Антіохійської, Александрійської, Нісібінської шкіл).

2) «Історія святих отців» охоплює період від часу поширення аріанства до середини 6 ст. Твір укладено як зібрання численних оповідей і сюжетів про християнських подвижників. За структурою нагадує «Церковні історії» Євсевія Кесарійського, Сократа Схоластика, Созомена та ін. Складається з 32-х розділів, переповідає про Арія, Нікейський собор, Афанасія Великого, Григорія Чудотворця, Євномія, Василія Великого, Діодора Тарсійського, Івана Золотоустого, Феодора Мопсуестійського та інших Отців церкви. Містить каталог єресей. Дійшов лише 1 рукопис трактату (зберігається у Британському музеї), датований 9–10 ст. Праця згадана і цитована у пізніших працях сирійських істориків. Автор навів докладний опис суперечок, що відбувалися в контексті Третього Вселенського собору (431), виступив на захист несторіанства, вдався до апології Феодора Мопсуестійського. Із розрізнених свідчень в тексті узагальнюють, що автор праці був уродженцем пров. Бет-Арбайї, священником, головним наглядачем Нісібінської школи, перекладачем.

Обидва тексти мають важливе значення для реконструкції власної історичної доктрини несторіанської Церкви Сходу. Перекладені французькою мовою на поч. 20 ст. Франсуа Нау.

Визнання

Твір (чи твори) Бар-Хадбешабби, які доволі пізно були введені у науковий дискурс, істотно доповнили й розширили уявлення про події церковного життя 4–6 ст., тогочасну релігійну й соціокультурну ситуацію, роль сирійського компонента у складі візантійської християнської культури. Автор нерідко спирається на джерела, які не дійшли до нашого часу, подає погляд несторіанської церкви на події церковної історії.

Праці

  • Франц. переклад — Arbaya La cause de la fondation des écoles, par Mar Barhadbsabba `Arbaya // Patrologia Orientalis. 1908. Vol. 4. P. 319–404.
  • La seconde partie de l'histoire ecclésiastique de Barhadbesaba Arbaya // Patrologia Orientalis. 1913. Vol. 9. P. 494–635.

Література

  1. Nau F. L’Histoire ecclesiastique de Bar Hadbesabba’ Arbaia et une Controversede Theodore de Mopsueste avec les macedoniens // Revue de l’Orient Chretien. 1911. P. 234–238.
  2. Vööbus A. History of Asceticism in the Syrian Orient: A Contribution to the History of Culture : in 3 vol. Louvain : Corpus, 1958–1988.
  3. Пигулевская Н. В. История Нисибийской академии: источники по истории сирийской школы // Палестинский сборник. 1967.
    Вып. 17 (80). С. 90–109.
  4. Удальцова З. В. Развитие исторической мысли // Культура Византии: IV — первая половина VII в. Москва : Наука, 1984.
    С. 242–245.
  5. Кривушин И. И. Ранневизантийская церковная историография. Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. 255 с.
  6. Ващева И. Ю. «Церковная история» Бархадбешаббы // Научные ведомости Белгородского университета. Серия: История. Политология. Экономика, Информатика. 2008. № 17 (57). Вып. 8. С. 25–39.
  7. Урбина О де. Сирийская патрология / Пер. с лат. М. В. Грацианского. Москва : Православный Свято-Тихоновский Гуманитарный Университет, 2011. 284 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бар-Хадбешабба // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар-Хадбешабба (дата звернення: 20.01.2022).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності