Барклі, Роберт

Сторінка «Апології» Роберта Барклі, видання 1765

Ба́рклі, Ро́берт (Барклей; англ. Barklay, Robert; 23.12.1648, маєток Гордонстаун, тепер округ Морей, Шотландія, Велика Британія — 03.10.1690, маєток Урі, тепер округ Абердин, Шотландія, Велика Британія) — релігійний діяч, теолог, полеміст, лідер та ідеолог квакерського руху (див. Квакери).

Барклі, Роберт

(Barklay, Robert)

Народження 23.12.1648
Місце народження Гордонстаун
Смерть 03.10.1690
Місце смерті Урі
Напрями діяльності релігія, теологія
Традиція/школа протестантизм

Життєпис

Походив з аристократичної родини, належав до шотландського клану Барклі.

Отримав освіту в римо-католицькому Шотландському колегіумі (лат. Collegium Scoticum, фр. Collège des Écossais) в м. Парижі. Після смерті матері (1663) відкликаний звідти батьком.

1667, наслідуючи батьків приклад, приєднався до Релігійного товариства друзів (початкова назва деномінації квакерів). Знав французьку мову, латину, вивчав грецьку, іврит, патристику, церковну історію; відрізнявся високим рівнем освіченості серед одновірців. 1670 одружився з Крістіан Моллісон, у шлюбі виховав семеро дітей.

1675 уклав «Теологічні тези» (лат. «Theses Theologiæ») — стислий виклад теологічної доктрини квакерів у 15 основних положеннях (перекладені англійською, французькою, голландською мовами). Публічна дискусія щодо них відбулась 14.03.1675 в м. Абердині.

1676 на захист і розвиток тез видав латиною (у м. Амстердамі) свою головну працю — «Апологію істинної християнської теології», що стала канонічним викладом доктрини квакерів; 1678 видав її англійський переклад («An Apology for the True Christian Divinity, as the same is set forth and preached by the people called in scorn Quakers»).

За свої погляди Барклі, як і інші члени Товариства друзів, був переслідуваний, неодноразово ув’язнений (вперше у 1672).

1676–1677 разом з іншими лідерами квакерів (зокрема В. Пенном, 1644–1718) відвідав Голландію, Німеччину.

Завоював прихильність герцога Йоркського (майбутнього короля Якова ІІ Стюарта), якого вважав взірцем віротерпимого правителя. 1679 разом із групою одновірців отримав патент на заснування колонії в Східному Джерсі у Новому Світі (тепер шт. Нью-Джерсі, США). 1682 переїхав до Північної Америки; упродовж 1682–1688 — губернатор Східного Джерсі, де запровадив конституцію, засновану на принципах релігійної свободи.

Повернувся до Шотландії, помер у своєму маєтку в Урі.

Погляди і праці

Полемізував як з Римо-католицькою, так і з Англіканською, традиційними протестантськими церквами. Заперечував претензії духовенства й церкви, рівним чином — Святого Письма та Святого Переказу, на остаточний і безсумнівний авторитет. Вважав їх другорядними щодо дії Святого Духа — Божественного «внутрішнього світла» в людині, завдяки якому «душа сприймає істину, наче очі — сонце». Основним принципом (2-га теза) вважав той, що справжнє знання проникає від Божого одкровення просто до серця людини (ідея про «пряме і безпосереднє об’явлення»). На противагу кальвіністській доктрині повчав про загально-рятівне Світло Христове, яким можуть бути осяяні всі люди (а не тільки обрані). Міркував про перевагу «внутрішнього світла» над розумом або Писанням, перетворення душі під його дією, пізнання й відчуття Божої любові, внутрішнє осягнення Бога. Висловлені ним погляди свідчать про зв'язок з ідеями т. з. Кембриджських платоніків, уплив містицизму. Найвищого релігійного значення надавав безпосередньому переживанню Ісуса Христа як живого та присутнього серед вірян.

Один із перших творів богословсько-полемічного характеру — «Катехизис і сповідання віри» («Catechism and Confession of Faith», 1673). Найбільшої відомості зажила його «Апологія істинної християнської теології», що за формою постала як послідовний захист і обґрунтування «15 тез». Серед інших праць: «Універсальна любов» («Universal Love, considered and established upon its right foundation», 1677), «Виправдана Апологія» («The Apology vindicated», 1679), «Можливість і необхідність внутрішнього й безпосереднього Одкровення» («The Possibility and Necessity of an Inward and Immediate Revelation», 1686) тощо.

Захищав принципи релігійної свободи, толерантності (позаяк вважав, що Божественне світло діє в людях усіх віросповідань), політичні права людини.

Визнання

Визнаний найавторитетнішим богословом раннього квакерського руху. «Катехизис» і «Апологія» Барклі протягом 17–21 ст. багаторазово перевидавались; «Апологію» перекладено голландською, німецькою, французькою, іспанською, датською тощо мовами.

Богословські розвідки Р. Барклі та його успішність як полеміста вплинули на поширення та впливовість квакерського руху.

Додатково

  • За словами Вольтера, «Апологія» Барклі була кращим церковно-латинським твором серед книг, які йому випало прочитати.
  • Серед нащадків Р. Барклі — засновник лондонського банку Barclays, що з часом став одним із найкрупніших у Великій Британії та світі фінансових конгломератів.

Праці

Література

  1. Eeg-Olofsson L. The Conception of the Inner Light in Robert Barclay's Theology. Lund : Gleerup, 1954. 258 p.
  2. Trueblood D. E. Robert Barclay. New York : Harper & Row Publishers, 1968. 274 p.
  3. Barbour H., Frost J. The Quakers. New York : Greenwood Press,1988. 412 p.
  4. Davies A. The Quakers in English society, 1655–1725. Oxford : Clarendon Press, 2000. 262 p.
  5. Barclay's Apology in Modern English / Ed. by D. Freiday. Newberg : Barclay Press, 2009. 465 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Барклі, Роберт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барклі, Роберт (дата звернення: 24.01.2022).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.05.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності