Баренцове море

Ба́ренцове мо́ре (норв. Barentshavet, рос. Баренцево море) — окраїнне море Північного Льодовитого океану.

Акваторія Баренцового моря

Баренцове море (Barentshavet)

Площа (кв.км.) 1424000
Максимальна глибина (м) 600
Середня глибина (м) 200
Впадають річки Печора
Країни Норвегія, Росія
Порти Мурманськ, Індига, Нар’ян-Мар, Вардьо, Вадсьо, Кіркенес
Взимку на південному узбережжі Баренцового моря, Норвегія
Мис Святий Ніс - межа між Білим і Баренцовим морями, Мурманська обл., Росія
Хоннінгсвог – найпівнічніше рибальське селище в Норвегії
Горбатий кит в Баренцовому морі - на північ від о. Ведмежий (архіпелаг Шпіцберген)
Гавань незамерзаючого порту Мурманськ, Кольська затока, Росія

Географічне положення

Розташоване між берегами Північно-Західної Європи, островом Вайгач, архіпелагами Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген і островом Ведмежий.

Природна південна межа Баренцового моря проходить берегом материка від мису Нордкап, уздовж узбережжя Скандинавського півострова й Кольського півострова, лінією мис Святий Ніс — протока Югорський Шар. На сході обмежене узбережжями острова Вайгач та архіпелагів Нова Земля і Земля Франца-Йосифа. В інших напрямках межами акваторії є умовні лінії, встановлені за гідрометеорологічними й геологічними ознаками: на заході — від острова Західний Шпіцберген через острів Ведмежий до мису Нордкап, на півночі — північною околицею архіпелагу Земля Франца-Йосифа, далі через острови Вікторія та Білий до архіпелагу Шпіцберген.

Омиває береги Норвегії та Росії. Межує на заході з Норвезьким морем, на півночі — з Північним Льодовитим океаном, на сході — з Карським морем, на півдні — з Білим морем.

Історична довідка

Південну частину моря почали освоювати вікінги (скандинави) і російські помори в 9–11 ст. У 16 ст. ним зацікавилися англійці та голландці.

За третьої експедиції (1596–1597) мореплавця В. Баренца було відкрито острів Ведмежий в архіпелазі Шпіцберген, пройдено шлях навколо Нової Землі до Карського моря. 1873–1874 австро-угорська експедиція під керівництвом Ю. Пайєра й К. Вейпрехта (1838–1881; Німеччина) відкрила та частково дослідила на півночі моря Землю Франца-Йосифа.

Серед давніх назв Баренцового моря — Північне, Сіверське, Московське, Льодовите, Печорське, Мурманське (від «мурман, урмань» — поморської назви норманів, норвежців). 1853 названо на честь В. Баренца.

До кінця 19 ст. дослідження Баренцового моря мали описовий характер. Початком вивчення його гідрологічного режиму вважають російські експедиції 1899–1909 під керівництвом М. Кніповича на пароплаві «Андрій Первозваний». Було встановлено закономірності температурного режиму морських вод, солоності, льодових явищ, виявлено розгалуження течій Гольфстріму.

Сучасні дослідження присвячені циркуляції водних мас, фізичним, хімічним і біологічним процесам, що відбуваються в морі, екологічним умовам. Геофізичні дослідження шельфу здійснюють із метою виявлення перспективних родовищ газу природного.

Загальні відомості

Площа — 1 424 тис. км2 (найбільше море Північного Льодовитого океану), об’єм води — 316 тис. км3.

Середня глибина — близько 200 м, найбільша — 600 м (Західний жолоб).

Характеристика

Рельєф дна

Баренцове море розташоване в межах шельфу, глибина — переважно 300–400 м. Дно є складно розчленованою підводною рівниною, характерне чергування підводних височин із жолобами. Має невеликий ухил зі сходу на захід, де розташовані найглибші райони. На півдні вирівняний рельєф, глибина — до 200 м.

Берегова лінія

Берегова лінія загалом сильно порізана численними мисами, затоками, бухтами й фіордами. Окремі ділянки належать до різних морфологічних типів.

Є багато островів, які належать до архіпелагів Земля Франца-Йосифа й Нова Земля. Береги Скандинавського півострова, архіпелагів Шпіцберген і Земля Франца-Йосифа високі та скелясті. На Кольському півострові — менш розчленовані. Західне узбережжя Нової Землі невисоке й горбисте, на півночі до моря підходять льодовики.

Найбільші затоки: Варангер-фіорд, Кольська, Мотовська, Печорська губа, Порсангер-фіорд, Чеська (Чоська) губа.

Гідрологічний режим

Серед найбільших річок, що впадають у Баренцове море — Печора, Індига, Вороняча, Териберка. Загальний стік річковий — близько 163 км3 на рік, надходить здебільшого в південно-східну його частину.

Особливості гідрологічного режиму зумовлені розташуванням моря між Атлантичним океаном і Арктичним басейном. Найбільший вплив на баланс водний має водообмін із сусідніми морями (74 тис. км3) і тепла Нордкапська течія, яка приносить близько 59 тис. км3 води на рік.

Загалом у структурі вод Баренцового моря такі водні маси:

  • атлантична (з додатною температурою й підвищеною солоністю);
  • арктична (з від’ємною температурою та зниженою солоністю);
  • прибережна (з високою температурою та низькою солоністю влітку, з характеристиками арктичної водної маси взимку);
  • баренцевоморська (з низькою температурою і високою солоністю).

Температура води в південно-західній частині вища, що зумовлено впливом теплих атлантичних вод. У лютому — березні температура на поверхні становить +3–5 °C, у серпні — до +7–9 °C. На північ від 74° пн. ш. та на південному сході взимку температура води на поверхні — до –1 °C. Улітку на півночі температура коливається від 0 до +4 °С, на південному сході — +4–7 °С.

Солоність поверхневого шару води у відкритому морі протягом року становить 34,7–35 ‰ на південному заході, 33–34 ‰ на сході, 32–33 ‰ на півночі. У прибережній смузі навесні та влітку знижується до 30–32 ‰, до кінця зими зростає до 34–34,5 ‰.

Поверхневі течії Баренцового моря утворюють кругообіг проти годинникової стрілки. Припливи правильні півдобові, найбільші (6,1 м) — біля берегів Кольського півострова.

Льодовий покрив тримається впродовж року всюди, крім південно-західної частини. Переважає лід, що дрейфує. Трапляються айсберги.

Клімат

Клімат формується під впливом теплого Атлантичного й холодного Північного Льодовитого океану. Це зумовлює мінливу похмуру погоду з незначною річною амплітудою температур, коротким холодним літом і тривалою, порівняно теплою зимою, сильними вітрами й високою відносною вологістю повітря. Клімат південно-західної частини моря пом’якшений впливом Нордкапської течії.

Середня температура повітря в березні (найхолодніший місяць) — від –22 °C на півночі до –2 °C на південному заході; у серпні (найтепліший місяць) — від +4–6 °С на півночі до +9 °C на заході та в центрі.

Середньорічна кількість атмосферних опадів на півночі становить 300 мм, на південному заході збільшується до 500 мм.

Рослинний і тваринний світ

Море багате на планктон і бентос. Рослинний світ Баренцевого моря бідний, що зумовлено його розташуванням. Макроводорості розповсюджені на південному узбережжі Кольського півострова. У складі альгофлори Баренцового моря 80 видів бурих водоростей, 75 — червоних водоростей, 39 — зелених водоростей.

Донна фауна налічує понад 1 500 видів — це переважно голкошкірі, молюски, поліхети, ракоподібні, губки та інші. У складі фауни 114 видів риб, 20 мають промислове значення, серед них — оселедець атлантичний, пікша, зубатка звичайна й зубатка плямиста, тріска атлантична, види роду морський окунь. Природні ресурси поповнюються також арктичними рибами (навага, полярна акула атлантична, полярна камбала, палтус чорний, корюшка), але їхня роль загалом незначна.

Багато пташиних базарів, зокрема на Кольському півострові їх понад 80. Загалом налічують понад 25 видів птахів, серед яких найпоширеніші — чистун арктичний та види родів кайра, трипалий мартин із родини алькові.

Із ссавців водяться ластоногі (нерпа, гренландський тюлень, морський заєць) і китоподібні (білуха, нарвал, кит гренландський, косатка). На північному узбережжі трапляються ведмеді білі.

Значення

Баренцове море має значення як морський шлях, що з’єднує європейську частину Росії із Сибіром і Західною Європою.

Окрім того, це район інтенсивного рибальства. Найважливіші в промисловому відношенні види: тріска атлантична, пікша, види родів морський окунь і зубатка, камбалові та інші.

Розробляють великі нафтогазові родовища: Штокманівське, Прирозломне (Росія); Голіаф (Норвегія).

Серед головних портів — Мурманськ, Індига, Нар’ян-Мар (усе Росія); Вардьо, Вадсьо, Кіркенес (усе Норвегія).

Екологічні проблеми

У затоках, місцях зосередження флоту й розробки нафтогазових родовищ фіксують підвищений вміст нафтопродуктів і важких металів.

Надмірний вилов риби призводить до зникнення окремих її видів і порушення загального балансу.

Література

  1. Limits of Oceans and Seas. 4th ed. Monaco : International Hydrographic Organization, 1986. 215 p.
  2. Залогин Б. С., Косарев А. Н. Моря. Москва : Мысль, 1999. 400 с.
  3. Матишов Г. Г., Денисов В. В., Дженюк С. Л. и др. Проблемы и методы экологического мониторинга морей и прибрежных зон Западной Арктики. Апатиты : Кольский научный центр РАН, 2001. 278 с.
  4. Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., доп. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
  5. Barents Sea environment and conservation // World Wildlife Fund. 2008. URL: https://arcticwwf.org/places/barents/
  6. Ожигин В. К., Ившин В. А., Трофимов А. Г. и др. Воды Баренцева моря: структура, циркуляция, изменчивость. Мурманск : Полярный научно-исследовательский институт морского рыбного хозяйства и океанографии имени Н. М. Книповича, 2016. 259 с.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Баренцове море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баренцове море (дата звернення: 6.12.2021).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.02.2021

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності