Антиномізм богословський

Антиномі́зм богословський (грец. ἀντινομία — суперечність у законі, від ἀντὶ — проти та νόμος — закон) — метод російської релігійної філософії поч. 20 ст., спрямований на осягнення парадоксальності християнської догматики через поєднання протилежних тез, що є однаково слушними й підставовими.

Провідні розробники — П. Флоренський, С. Булгаков. За С. Булгаковим, головне завдання релігійно-антиномічної методології — оприявнити недостатність людського розуму для того, щоб охопити потойбічне, виразити суть суперечливої єдності трансцендентного (того, що лежить поза межами свідомості й пізнання) та іманентного (внутрішньо притаманного предметам або явищам). П. Флоренський запропонував розв’язати цю суперечність «подвигом віри». Антиномізм збагатив богослов’я досягненнями діалектичної філософії.

Література

  1. Флоренский П. Космологические антиномии И. Канта // Богословский вестник. 1909. Т. 1. № 4. С. 596–626.
  2. Dunn J. D.G. Jesus, Paul and the Law. Westminster John Knox Press, 1990. 288 р.
  3. Половинкин С. М. Христианский персонализм священника Павла Флоренского. Москва : РГГУ, 2015. 362 с.

Автор ВУЕ

Є. А. Харьковщенко


Покликання на цю статтю: Харьковщенко Є. А. Антиномізм богословський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антиномізм богословський (дата звернення: 20.01.2022).


Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.04.2020

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності