Алі ібн Абу Таліб

Щит з ім’ям Алі ібн Абу Таліба

Алі́ ібн Абу́ Та́лі́б (Алі ібн Абі Таліб; араб. علي بن أبي طالب‎; повне ім’я — Абу-ль-Хасан Алі ібн Абу Таліб аль-Кураші; між 599-601, м. Мекка, тепер Саудівська Аравія — 661, м. Куфа, тепер Ірак) — релігійний і політичний діяч раннього ісламу. Найближчий соратник, двоюрідний брат і зять пророка Мухаммада, четвертий і останній з праведних халіфів, перший імам шиїтів.

Алі ібн Абу Таліб

Народження 599–601
Місце народження Мекка (місто), Саудівська Аравія
Смерть 661
Місце смерті Куфа (місто), Ірак
Напрями діяльності релігія, політика

Життєпис і діяльність

З дитинства був поряд із пророком Мухаммадом. 10-літнім прийняв іслам і став першим навернутим чоловічої статі. За життя Мухаммада Алі виконував його особисті доручення, був довіреним секретарем, записував за ним отримані одкровення, передавав послання і виголошував накази. Став одним із найавторитетніших знавців Корану, тафсира, фікху, знав напам’ять текст Корану і залишив його рукописну збірку.

Як воїн уперше відзначився у битві біля Бадри (624) — першому значному військовому зіткненні мусульман із мекканцями-курайшитами. Відтоді брав участь майже в усіх битвах і військових експедиціях мусульман, був прапороносцем війська; з його ім’ям пов’язують численні подвиги, мужність і стійкість, виняткову відданість Мухаммаду.

Першою дружиною Алі стала дочка Пророка — Фатіма. Від цього шлюбу народилися п’ятеро дітей, у т. ч. сини Хасан і Хусейн (другий і третій імами шиїтів, трагічна загибель останнього вплине на протестний політичний зміст та релігійно-культовий бік шиїзму).

Щит з ім’ям Алі ібн Абу Таліба на стіні Собору Св. Софії (тепер мечеть Ая Софія) Стамбул, Туреччина

Алі ібн Абу Таліб супроводжував Пророка до кінця його життя, взяв на себе клопоти з його поховання та піклування про його родину. Після смерті Мухаммада був наближеною особою і радником перших праведних халіфів, виконував обов’язки верховного кадія (судді) Халіфату. Неухильно дотримувався мусульманських приписів, вів аскетичний і відсторонений від мирських благ спосіб життя. Джерела описують Алі як глибоко релігійну людину, віддану ідеям верховенства правосуддя, відповідно до настанов Корану і Сунни.

Соборна мечеть Куфи (Ірак), де був смертельно поранений Алі

Після загибелі Османа (656) обраний четвертим халіфом Праведного Халіфату; очолив державу в умовах гострих політичних, міжплемінних і міжкланових конфліктів. У добу свого халіфату (656–661) Алі ібн Абу Таліб отримав титул Амір аль-Мумінін (з араб. — повелитель правовірних) на знак вищої політичної і духовної влади в державі. У 657 переніс резиденцію до м. Куфи, де сформувалася партія його прибічників — шиїтів.

Попри всі зусилля з мирного врегулювання, держава опинилася на порозі громадянської війни. Заколотники спровокували масштабне військове зіткнення під Басрою, відоме як «Джамаль» («Верблюжа битва», 656). Перемога Алі не поліпшила політичного становища, протести й заколоти ширилися в Аравії, Сирії, Єгипті, Іраку тощо.

Мечеть імама Алі в Ен-Наджафі (Ірак). Як вважається, побудована над місцем поховання Алі

Особливо гострі військові конфлікти розгорнулися з Муавією ібн абу Суф’яном, правителем Сирії. Перемігши сирійців у Сіффінській битві (657), Алі, втім, не скористався військовим успіхом і погодився на третейський суд. Спроба мирного залагодження конфлікту з Муавією призвела до розколу серед прибічників Алі та поширення радикального протестного руху хариджитів. Останні роки життя провів у війнах з армією Муавії, прагнучи зупинити її наступ на територію Хіджазу.

Загинув від замаху, скоєного хариджитами: отримав смертельне поранення під час ранкової молитви в мечеті м. Куфи. Вважається, що зі смертю Алі скінчилася доба Праведних халіфів. Вищу владу у халіфаті отримали Муавія та заснована ним династія Омейядів.

Ймовірне місце поховання Алі ібн Абу Таліба та його мавзолей розташовані на території Іраку, в м. Ен-Наджаф. За кількістю мусульман-паломників місто поступається лише Мецці та Медині.

Значення

Алі відіграв неоднозначну роль в історії раннього ісламу, став ключовою фігурою розколу умми на суннітів і шиїтів.

У суннізмі вшановується як останній із праведних халіфів, взірець шляхетного, відданого й побожного мусульманина.

У шиїзмі постаті Алі та його нащадків отримали виняткове значення. Алі вважають обранцем, носієм Божого благословення, абсолютним і безсумнівним авторитетом, єдиним законним наступником Пророка і керманичем умми. Тому відлік його імамату ведуть від 632 — року смерті Мухаммада. Повноваження Алі як першого із Дванадцяти імамів виводяться з волі Аллаха. Лише за його прямими нащадками (Алідами) визнається істинна лінія спадкоємності влади.

Додатково

  • Алі називають «дитям Кааби», оскільки він, за ісламськими джерелами, був єдиною дитиною, яку мати (Фатіма бінт Асад) народила просто у «священному домі» Аллаха — Каабі, в п’ятницю 13 числа місяця раджаб. Мусульмани-шиїти відзначають день народження Алі як День батька.
  • За переказами, напередодні хіджри (переселення мусульман до м. Медини) мекканці замислили скоїти замах на Мухаммада, проте в його приватних покоях, замість Пророка, натрапили на Алі, який, ризикуючи життям, навмисне залишився в оселі, щоб відволікти увагу змовників.
  • Щоб зберегти місце поховання Алі в таємниці й тим уберегти його від осквернення, віддані соратники імама вдалися до хитрощів і облаштували кілька могил. Одна з легенд переказує, нібито в Алі є сім могил, бо під час поховання сталося диво: замість верблюда з тілом раптом з’явилося семеро верблюдів, які розійшлися в різні боки. Вважається, що місце поховання було виявлене неподалік від м. Куфи за правління халіфа Гаруна аль-Рашида. Там було споруджене святилище, навколо якого виросло м. Ен-Наджаф. Серед численних манускриптів, які зберігаються у мавзолеї Алі ібн Абу Таліба в Ен-Наджафі, є примірник Корану, написаний власноруч Алі. Неподалік від мавзолею розташований гігантський цвинтар — Ваді ас-Салам (Долина миру), куди доправляють для поховання мусульман-шиїтів із різних країн світу. Бути похованим поряд із першим імамом в очікуванні Судного дня вважають особливо почесним.
  • Після Алі, його синів Хасана і Хусейна, всі дев’ять наступних шиїтських імамів є прямими нащадками Алі від Хусейна. Від них ведуть свій родовід (або претендують на це) династії Ідрисидів, Фатімідів, Сефевідів.

Література

  1. Большаков О. Г. История Халифата : в 4 т. Москва : Восточная литература, 1989–1993. Т.1: Ислам в Аравии 570–633 гг. 312 с.; Т. 2: Эпоха великих завоеваний (633–656). 294 с.
  2. Dziekan M. M. Historia Iraku. Warszawa : Wydawnictwo Akademickie Dialog, 2002. 238 p.
  3. Али-заде А. Али ибн Абу Талиб // Исламский энциклопедический словарь. Москва : Ансар, 2007. С. 48–52.
  4. Rogerson B. The Heirs of Muhammad: Islam's First Century and the Origins of the Sunni-Shia Split. Woodstock : Overlook Press, 2008. 415 р.
  5. Имам Али. Путь красноречия / Пер. с араб., предисл. и коммент. Т. Черниенко. Москва : Фонд исследований исламской культуры ; Садра, 2015. 400 с.
  6. A Biographical Profile of Imam Ali. URL: http:/ /www.alseraj.net/maktaba/kotob/english/FourteenInfallibles/ABiographical/ahlulbayt14/imam-ali.html

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Алі ібн Абу Таліб // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алі ібн Абу Таліб (дата звернення: 6.12.2021).

Поширити

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності